Український військово-промисловий комплекс поступово пристосовується до роботи в умовах війни та постійних російських ракетних обстрілів. Минулого тижня стало відомо, що вітчизняне підприємство "Укрспецсистемс" розробило сучасний безпілотний літальний апарат "ШАРК", який вже незабаром надійде на озброєння української армії і суттєво покращить розвідувальні можливості її підрозділів.
Однак, впродовж восьми місяців широкомасштабної війни ефективність продемонстрували не лише українські безпілотники, а й інша вітчизняна зброя. Передусім, це протитанкові ракетні комплекси "Стугна-П" та "Корсар", ракети, а також важка та легка бронетехніка. Це дає підстави припускати, що по завершенні війни Україна цілком може стати країною з потужним військово-промисловим комплексом, а його продукція може отримати широку популярність в світі.
Realist.online розбирався, що буде з українським ВПК по завершенні війни – чи здатен він забезпечити усі потреби вітчизняної армії та чи є потенціал для відновлення поставок українського озброєння на зовнішні ринки.
Яким є новий український безпілотник і чи поступається він Байрактару?
Український "ШАРК" є класичним розвідувальним БПЛА. Він створений для спостереження і коригування вогню, в тому числі від американських реактивних систем залпового вогню HIMARS. Крейсерська швидкість безпілотника – 70-90 км/год, максимальна – 150 км/год, дальність польоту – до 60 км. Вартість комплексу "ШАРК" – близько 340 тисяч доларів. Влітку цього року збір на "ШАРК" проводив Благодійний фонд Сергія Притули, також про наміри придбати 25 таких комплексів у листопаді оголосили компанія ОККО та Фонд "Повернись живим".
Як пояснює в коментарі Realist.online військовий експерт Олександр Коваленко, "ШАРК" дозволить підрозділам ЗСУ вести аеророзвідку на більш-менш безпечній для безпілотника відстані. Він нагадав, що Україна вже має схожі комплекси власного виробництва, зокрема безпілотник "Фурія", а в майбутньому очікується поява і власного дрона-камікадзе, про що вже анонсувалось на найвищому рівні.
"Україна має гарний потенціал для масштабування виробництва безпілотників, однак до 2014 року ми цим не займались. Саме після початку гібридного вторгнення в Україну окупаційних військ рф ми побачили, наскільки вигідно використовувати безпілотники в зоні бойових дій. На жаль, за цей час ми лише частково розпочали власне виробництво розвідувальних БПЛА, а виробництво власних безпілотників-камікадзе та розвідувально-ударних дронів на кшталт Bayraktar TB-2 не пішло далі випробувального варіанту", - каже фахівець.
Однак, за словами Коваленка, "ШАРК" не є повністю українським дроном, у виробництві були використані іноземні компоненти. Тож про замкнений цикл виробництва українських безпілотників зараз не йдеться.
"Його тактико-технічні характеристики повністю не оприлюднені, ми не знаємо, з яких запчастин він зібраний. Станом на зараз ми не можемо забезпечити замкнений цикл виробництва дронів. Але це й не потрібно – у нас добрі стосунки з міжнародними партнерами, які можуть надавати нам усе необхідне – як обладнання, так і запчастини. Це дозволяє зекономити час та суттєві кошти на розробці, а не винаходити те, що вже є у наших партнерів. Наприклад, нам може допомогти Туреччина, де розвинене виробництво мікросхем. Тож в майбутньому слід очікувати створення спільних підприємств з виробництва дронів з Туреччиною або партнерами серед країн-членів ЄС. В результаті ми матимемо і потужне виробництво, і розвиток власних технологій БПЛА", - пояснює експерт.
Погоджується з ним і економіст Олексій Кущ. За його словами, якби у нас була належна державна політика у сфері ВПК, на початок війни ми б мали сотні, якщо не тисячі важких безпілотників – з дальністю польоту до кількох тисяч кілометрів та з 500-800 кг бойового заряду. Фахівець також відзначає, що потенційно Україна може розвивати виробництво не лише безпілотників різного призначення, а й гелікоптерів, на базі підприємства "Мотор Січ", яке спеціалізується на виробництві двигунів.
"Зараз в Україні будь-яке підприємство в зоні ризику, оскільки воно одразу ж стає ціллю для російських ракет. Впродовж війни росіяни регулярно обстрілюють "Мотор Січ" "Іскандерами", тому важко сказати, що залишиться від заводу після війни. Між тим, на базі "Мотор Січі" можна було б налагодити виробництво українського багатоцільового гелікоптеру – для Національної гвардії, поліції, ДСНС. Якщо ми отримаємо від Заходу потужні системи ПВО, які зможуть на 99% закрити небо, тоді можна будувати чи відновлювати такі підприємства", - пояснив в коментарі Realist.online Олексій Кущ.
Чи буде попит на українські ракети та бронетехніку
Окрім безпілотників, ефективність в умовах бойових дій продемонструвала й інша українська військова продукція, передусім – протитанкові ракетні комплекси "Корсар" та "Стугна-П". Експерти кажуть, що хоча по деяким позиціям вони поступаються західним "Javelin", вони мають і низку переваг – зокрема, більшу дальність вистрілу.
Читайте також: Українські воїни зі "Стугни" знищили два російські танки з екіпажем (відео)
"Наразі невідомо, наскільки постраждали підприємства, що виробляли українські ПТРК. До закінчення війни ми не можемо про це говорити. Однак в перспективі наші ПТРК матимуть попит на світових ринках. Ще до війни наші "Корсар" та "Стугну-П" купували партнери з Близького Сходу (Саудівська Аравія) та Азербайджан, а зараз вони продемонстрували, що можуть успішно використовуватись в бою проти важкої бронетехніки", - пояснює Олександр Коваленко.
За його словами, потенційно Україна може розширити власні експортні можливості за рахунок країн, які донедавна купували зброю у російської федерації.
"Росія модернізувала власні протитанкові ракетні комплекси за рахунок імпортних елементів (передусім, мікросхем та інших запчастини, які підвищували точність та дальність). В умовах санкцій таке виробництво буде проблематичним, оскільки повністю буде залежати від контрабандних постачань. Крім того, російське озброєння підпадає під дію санкцій США, тобто всі країни, які мають військово-технічні стосунки з росією, можуть опинитись під вторинними санкціями", - каже Олександр Коваленко.
Він додає, що схожа ситуація і з українською бронетехнікою – у нас є виробництво танків, бойових броньованих машин та бронетранспортерів, яке у майбутньому можна розвивати.
"Ми можемо модернізувати ці підприємства за рахунок постачань обладнання від західних партнерів, або ж покращувати радянські та пострадянські зразки техніки західними деталями. Інше питання, чи буде це вигідно? Знову ж таки, усе залежить від того, наскільки постраждали наші підприємства. Якщо вони зруйновані вщент, і їх відновлення нерентабельне, нераціональне та нелогічне, то на їх місці буде збудоване інше виробництво. Адже так чи інакше, після війни буде потреба в підприємствах для обслуговування техніки", - припускає Коваленко.
Коли очікувати підйому українського ВПК
Опитані експерти також наголошують, що після війни Україні слід суттєво переглянути політику продажів озброєння – оскільки попит на нього буде так чи інакше, потрібно використовувати це для досягнення зовнішньополітичних цілей.
"Поставки зброї – це передусім політичне питання. Продажі зброї – це додаткова опція до дипломатії та стратегічного партнерства. Раніше у нас з цим була повна анархія – ми могли дружити з Індією і постачати танки Пакистану, з яким у Індії конфлікт. Зрештою, ми маємо придивитися до ізраїльського варіанту – спершу забезпечити задоволення власних потреб, які в нас величезні, а потім розглядати вихід на зовнішні ринки, але лише в контексті наших геостратегічних інтересів", - пояснює Олексій Кущ.
Читайте також: Нова інфраструктура після перемоги має бути повністю відрізана від росії
Водночас, за його словами, налагодження виробництва безпілотних літальних апаратів, ракет та важкої бронетехніки не можна розглядати окремо від повоєнної модернізації всієї промисловості України.
"Є питання: якщо Україна мала потужні заводи з виробництва авіації, ракет та бронетехніки, тоді чому у нас до 2014 року постійно падав військово-промисловий комплекс? Відповідь на нього проста: розвиток є похідною від розвитку промисловості. Спочатку необхідно налагодити власні підприємства машинобудування чи електроніки, після чого як похідна з’явиться і ВПК. Він не може існувати окремо, оскільки там використовується продукція подвійного призначення, вироблена підприємствами інших галузей. Тому якщо ми досягнемо ефективної промислової політики, відбудеться і реновація військово-промислових підприємств. Це дозволить нам поновити випуск і літаків, і корветів, таких як "Луцьк" чи "Гетьман Сагайдачний", і танків, на кшталт "Оплоту", який розробляв Харківський завод імені Малишева", - пояснює економіст.
Олексій Кущ радить придивитися до досвіду Туреччини у сфері літакобудування: спершу було налагоджено виробництво бойових літаків за американською ліцензією та з американських комплектуючих, але за кілька років вони розпочали будівництво власного бойового літака нового покоління.
"Ми теж можемо піти шляхом інтеграції з НАТО – достатньо розпочати виробництво літаків чи танків західних моделей з імпортних комплектуючих та за їх ліцензією. А паралельно слід працювати над власними моделями. Тож невдовзі ми перейдемо до випуску власних надсучасних одиниць зброї, які не лише забезпечать наші потреби, а й дозволять відновити експорт озброєння", - каже фахівець.
Він додає, що Україна як країна, яка не є членом НАТО, приречена пройти такий шлях, оскільки він передбачає зменшення залежності від зовнішніх поставок озброєння, які можуть в будь-який момент припинитися з політичних причин. Але якщо у нас буде власний потужний і розвинений військово-промисловий комплекс, вітчизняна армія точно не лишиться без сучасної зброї.
Читайте також: Агонія російського ВПК: чому рф використовує ракети С-300 для ураження наземних цілей
